Матерям, що виховують дітей з особливими потребами присвячується…
СПОГАД
Вітерець встеляє доріжку перед Нею осіннім золотом. Майстерно вирізьблені кленові листочки наввипередки нашіптують тільки їм відомі мелодії осені.
Майже щоденно, п’ять днів у тижні, Вона приводить сюди найдорожче, що у Неї є – свою дитину. Саме тут, у навчально-реабілітаційному центрі,вони обоє зустріли Любов, Віру і Надію…
Білі, рожеві, фіолетові , червоні квіти космеї , сальвії привітно посміхаються Їй і вже вкотре дарують спогад…
Пригадує, як стояла із такими ж, як і Вона, жінками у черзі. На легких, мов хмаринки, подушечках лежали білесенькі сповиточки, перев’язані голубими, рожевими, білими, червоними стрічками. Ангел брав їх ніжно один за одним на руки і віддавав жінці. Що підходила. У божественній величі був присутній Сам Творець, що вказувало на особливу важливість дійства, яке відбувалося у цю мить.
До одного сповиточка довго не підходили. Тільки тоді, коли Вона наблизилася, Творець взяв його на руки і підійшов до Неї. З благоговінням передаючи Їй дарунок неба. Він ніжно усміхнувся (Вона це відчула кожною своєю клітиночкою). А ще Вона почула голос: «Ця дитина чекала на Тебе. Тільки у Тебе є таке серце, яке зможе любити її так, як Я!»
НА ШЛЯХУ ДО БОГА
Події цього дня Вона пам’ятає щохвилинно. Та найбільше, до дрібниць, запам’ятала вечір, коли вперше цей світ побачив її синочок.
Слова лікарів підтвердилися:дитина народилася неповносправною. Страшний біль її серця тої миті відчуло небо і зі співчуття заплакало важкими краплями дощу. Метнулася блискавка зі стогоном, здавалося, розірвала навпіл не тільки небесний простір, але й душу.
Цілу ніч Вона боролася зі своїми ж думками, мріями, сама з собою. Знала, якщо забере дитину додому, її покине людина, яку кохає. Просто піде назавжди з її життя. Коли залишить сина тут, то залишить тут і себе, по – іншому не зможе жити…
Важкі пологи, довга ніч боротьби забрали сили…
Розплющила очі і побачила, як несміливо, чи то боячись її потривожити, чи може побачити в її очах одне з рішень, у вікно палати зазирає сонце.
Кімната наповнилася світлом, а життя наповнилося змістом. Її рішення не змогли б змінити апеляції жодних судів. Вона знала – на Її боці найвищий суд – Божий.
ПРОЗРІННЯ
У дитинстві Вона часто дивилася на небо. Дуже любила розглядати хмаринки, різноманітні за формою, які були схожими на чудернацьких тваринок.
Відтоді пройшло більше двадцяти років, а Вона й зараз подовгу вдивляється в небесну височінь і з болем у серці запитує: «Чому , Господи?».
У відповідь – мовчання: важке і нестерпне. І тоді Вона плаче гірко… і тихо. Так тихо, що не чує ніхто. Навіть Господь?
Промінь сонця з самого ранку заграє з Нею . ніби випрошує усмішку. Дивно…Вона усміхається…
Чому? Глянула на сина, що спить , носиком притулившись до подушки. Згадала вчорашню розмову із сусідкою. Особливо з пам’яті виринули слова : «Щаслива Ти, бо знаєш для кого живеш…»
Сонячне проміння ніжно гладило ЇЇ голову, руки. На мить здалося, що воно торкнулося серця…
«Прости , Господи!»
Софія Прокопчук,
Рівне Україна
Працюю вихователем у Рівненському навчально-реабілітаційному центрі"Особлива дитина". Вчитель недільної школи церкви "Світанкова зоря" міста Рівне. e-mail автора:sophija_@ukr.net
Прочитано 6520 раз. Голосов 21. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Расколотый купол Неба - zaharur В известной басне Крылова про свинью под дубом, дерево, кормящее свинью, обращаясь к ней, говорит такие слова: «Неблагодарная!
Когда бы вверх могла поднять ты рыло, тебе бы видно было,
что эти жёлуди на мне растут»
Таким образом, проблема свиньи, не видящей Источника своего бытия, заключалась в том, что она не могла поднять своего взора вверх.
Если бы она научилась возводить свои очи ввысь, то не могла бы не увидеть Того, кто даёт ей жизнь.
Очень часто верующие люди пытаются привести неверующих и неблагодарных Богу людей к вере такой вот прямой, как линейка, проповедью о Боге, о Христе и т.п. Результат такой "прямой речи" зачастую бывает обратный желаемому: сердце неверующего ещё больше запирается и ожесточается. Но гораздо лучше, думаю, вначале просто помочь человеку оторвать свой взор от земного, помочь ему хоть краем глаза увидеть Небо, взглянуть на горнее. И, если это получится, то следствием этого естественнейшим образом станут мысли о Невидимом Источнике всех добрых даяний...
